Элиты были во все времена. И это правильно.
В обществе должны быть эталоны, на которые бы равнялись. Но иногда эти элиты претерпевают потрясения, которые их пугают. Это когда башню из слоновой кости штурмуют массы.
В истории церкви был период, когда читать Библию простым людям не разрешалось, а толковать тем более. Потому что они могли ее неправильно понять. Да и Библий не было в свободной продаже. Но сейчас она есть у всякого уважающего себя человека. И всё стали ее толковать. Порой от таких толкований уши вянут. Читаешь и думаешь, уж лучше бы Библию не печатали. Ан, нет. Невежество было всегда, но только интернет сделал его очевидным. Но это хорошо. Болезнь стала явной. Теперь можно ее лечить. А раньше было неведенье по ее поводу.
То же самое произошло и с искусством. Раньше им занимались избранные, а теперь - все. Но избранничество то осталось. Просто оно потеряло членский билет работника цеха.
Икусство в принципе элитарно. И рассчитано на века. Поэтому в веке сём у него не бывает массового читателя, даже когда оно собирает стадионы. Существует история о человеке, который в то время как поэты собирали стадионы, украл томик Вознесенского из сумочки одной дамочки - это прекрасная иллюстрация этой мысли. Искусство бывает модно или не модно. Но это не значит, что оно доступно пониманию. То, что сейчас пишут все кому не лень, как раз создает впечатление массового поглупения и снижения уровня поэзии. Об этом хорошо писал еще Сент Экзюпери в "Цитадели" - нужен навоз для шедевров. Плохое в этом только одно, что стихотворный клир чувствует, что теряет монополию. Впрочем, как и церковный. Но это как раз здорово. Монополии на истину не должно быть ни у кого. Своих избранников Бог защищает Сам.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Християнські Побутові Колискові - Воскобойников Ігор Григорович Протягом тривалого часу мене цікавили саме християнські колискові, причому, побутові, тобто ті, яких співають рідні саме у побуті біля самої колиски.
Й ось десь із місяць тому Господь дав мені самому низку колискових, частину з яких сьогодні наводжу.
З того часу я більш системно зацікавився цим питанням й, до мого здивування і навіть із прикрістю, виявив майже повну порожнечу у цьому напрямі. І це у нас, на співучій Україні!
Ще раз підкреслю, мова йде не про літературні колискові, які є у класиків, хоча й у дуже невеликій кількості, й пару яких можна зустріти навіть на нашому сайті: у Светлани Касянчик та у Зоряни Живки.
… Звернувся інтернетом до бібліотекарів системи дитячих бібліотек України й із вдячністю ознайомився із ще якоюсь дещицею колискових. Причому, із прикрістю відзначаю, що наші християнські поети й тут «пасуть задніх», віддавши повністю цей надважливий напрямок духовного виховання на перекручування лукавому.
Отже, намагаючись не скотитися до примітивізму, намагався зробити колискові різного рівня складності від максимально простих й гнучких, щоб мама, тато або інший родич міг сам творити їх та прилаштовувати до індивідуальних потреб, так би мовити, не зазираючи до писаного тексту.
Заздалегідь ДУЖЕ вдячний усім, хто випробує їх у практичних умовах і повідомить свою думку.
Ще більш вдячним буду за продовження розвитку цього напрямку і повідомлення мені про набутки як українською, так й основними романо-германськими та слов'янськими мовами.
